Малиновий Клин - Білий Дмитро - Страница 1


1
Изменить размер шрифта:

Дмитро Білий Малиновий Клин

Нариси з історії українців Кубані.

З ЧАСІВ ПРАДАВНІХ...

За свідченням археологів перші люди з'явилися на терені сучасного Краснодарського краю ще за 100 тисяч років до нашої ери. Залишки їхніх стоянок знайдено при розкопках поблизу міст Сочі, Адлера та багатьох станиць і хуторів.

Теплий клімат, багато риби й дичини завжди приваблювали сюди людей. Безмежна степова зона була справжнім раєм для кочовиків. Які тільки народи не стикалися на цих рівнинах. Кіммерійці, скіфи, меоти, сармати, синди... Про них писали "батько історії" Геродот, римський історик і дослідник Страбон.

Деякі вчені вважають, шо Кубань була одним з тих центрів, де зародилася арійська цивілізація, і що саме звідси арійці принесли в Індію свою правічну культуру.

Сама назва річки Кубань виникла від Гіпанісу — притоки Інду. Стародавні греки весь район навколо Анапи називали Синдикою або Індією, а мешканців цього району — синдами та індами. У минулому столітті відомий вчений-лінгвіст Латам дійшов висновку, що мова дравидів-аріїв (санскрит, яким було написано "Веди") дуже споріднена зі слов'янською.

Могутніх кіммерійців у VIII столітті до н.е. витіснили з кубанських степів войовничі скіфи, але в III—II століттях до н.е. почалась тривала й кривава війна скіфів з новими багаточисельними племенами сарматів, які спустошили значну частину Скіфії.

Може саме з цими сарматами, які погрожували навіть могутній Римській імперії, і пов'язана стародавня легенда про амазонок — безстрашних жінок-воїнів, які страшили ворогів своєю відвагою, слід сказати, що жінки у сарматів мали великі права — керували військом, були жрицями, вождями племен.

Кубань заселяло одне з наймогутніших сарматських племен — алани. Але минув час, і після вдалих походів на Римську імперію, грецькі міста Північного Причорномор'я алани зазнали тяжкої поразки спочатку від германського племені готів, а потім від страшної навали вихідців з далекої Азії — гунів, які в 375 р. н.е. винищили більшу частину сарматів. Алани відійшли до Кавказьких гір, де з часом утворилися яси, а пізніше — осетинці.

Тривалий час сучасний Краснодарський край був частиною тих земель, на яких, немов у велетенському казані, варилися численні народи, раз по раз непокоячи цивілізований світ своїми навалами. Кіммерійці й скіфи підірвали могутність Урартської держави, скіфські царі водили свою кінноту за Тигр і Єфрат, брали данину з Єгипту, Ассірії, Мідії, Вавілону. Сармати спустошували прикордонні міста Римської імперії.

Але ж не тільки військовими звитяжцями славилася Кубань в античні часи. Вже з III століття до н.е. прикубанські землі стали одним з важливих світових центрів постачання хліба. Племена скіфів-орачів, яких багато дослідників вважає предками слов'ян, почали обробляти ці землі, вирощуючи на продаж жито, ячмінь, просо. На Кубань грецькі торговці возили металеву зброю і прикраси, посуд і вино, а навантажували свої кораблі золотим кубанським збіжжям.

У VI столітті до н.е. на Тамані виникли численні грецькі колонії — Кепи, Гермонасса, Горгіппія, Кіммеріон, Аххілеум, Петреус, Корокондама, які пізніше увійшли до складу могутньої Боспорської держави.

Поступово поблизу сучасної Тамані виникла багата грецька торгівельна колонія Фанагорія, яку населяли представники різних народів. Були тут русичі і касоги, булгари і половці, хозари і готи.

Ця колонія і стала в Х столітті н.е. центром славного князівства Київської Русі — Тмуторокані.

Германські племена готів перед тим, як рушити на Римську імперію заселили райони навколо Тамані, Анапи і Геленджика. І проносилися кубанськими степами вогняні лави гунів, аварів, угорців, хозарів, булгарів, печенігів і монголів.

ТМУТОРОКАНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

У другій половині Х століття Київська держава значно розширила кордони завдяки мудрості й відвазі своїх князів, Ще 965 р. князь-воїн Святослав, вщент зруйнувавши Хозарську державу, пройшовся зі своєю непереможною дружиною кубанськими землями, переміг ясів і касогів. Таким чином, цей край поступово ввійшов до складу Київської Русі, що вела активну торгівлю і була дуже зацікавлена у такому важливому торгівельному центрі, як Таманський півострів. Недарма ж великий київський князь Володимир 990 р. відправив княжити до Тмуторокані свого молодшого і здібного, сина Мстислава, спритного як у військовому мистецтві так і в дипломатії і торгівлі. Саме завдяки зусиллям Мстислава Володимировича Тмутороканське князівство зміцніло й розвинулося в осередок руських поселенців, які займалися торгівлею, землеробством і рибальством. Через Тамань йшла вся торгівля Київської Русі з Кавказом і більшістю східних країн того часу.Мстислав воював з асами і касогами, погрожував Візантії. В давньоруських літописах збереглася розповідь про гучну перемогу Мстислава над вождем племені касогів Редедею:

"У рік 6530 (1022)... Мстислав перебував на Тмуторокані. І пішов він на Касогів, а почувши це, князь касозький Редедя виступив супроти нього. І коли стали війська одне проти одного, то сказав Редедя Мстиславові: "Для чого ми будем губити дружину один одному? Зійдемось-но оба самі боротися. І якщо одолієш ти, то візьмеш майно моє, і жону мою, і землю мою. Якщо ж я одолію, то візьму твоє все".

І сказав Мстислав: "Хай буде так".

І з'їхалися вони, і сказав Редедя Мстиславові: "Не оружжям давай битися, а боротись". І взялись вони боротися кріпко, і довго обидва боролися, і став знемагати Мстислав, бо був великий і сильний Редедя. І сказав Мстислав: "О пресвятая Богородице, поможи мені! Якщо бо одолію я його, споруджу церкву на честь твою". І це сказавши, ударив він ним о землю, і, вийнявши ножа, ударив його в гортань ножем, і був тут зарізаний Редедя... А коли вернувся він до Тмотороканя, то заложив церкву святої Богородиці і спорудив її".

З Тмутороканню пов'язане ще одне ім'я відомого просвітителя, історика Київської Русі Никона — автора багатьох сторінок видатної літературної й історичної літописної пам'ятки "Повісті временних літ". Він служив ченцем у Києво-Печерській Лаврі. Знався на історії, філософії, краснописьменстві. А ще не потурав владі, не корився княжому примусу. Через те у 1060 р. за наказом князя Ізяслава Ярославича його було вислано з Києва. Тоді й подався Никон до Тмутороканського князівства, там знайшов для себе вільне місце й невдовзі прославив його, побудувавши там церкву Святої Богородиці й заснувавши славетний монастир. Цей монастир сучасники порівнювали навіть з Києво-Печерським. За короткий час монастир став великим просвітницьким центром Тмуторокані. Можливо, там і почав Никон писати сторінки безцінного літопису. 7 років прожив на Тамані, потім повернувся до Києва, а в 1073 р. знову відправився до Тмуторокані. Помер Никон 23 березня 1088 р.

Поступово Тмутороканське князівство перетворилося на місце, куди зсилали заколотників, опальних бояр та воєвод. Сюди ж під час міжусобиць тікали погромлені князі.

1064 р. онук Ярослава Мудрого — Ростислав Володимирович втік до Тмуторокані, вигнав свого двоюрідного брата Гліба Святославича і став княжити замість нього. Обурений підступністю Ростислава, батько Гліба — князь Святослав з дружиною вибив племінника з Тмуторокані й повернув на княжий престол Гліба. Але впертий Ростислав удруге відвоював багате князівство, не відаючи, що саме там зустріне свою смерть.

Зростання могутності Тмутороканського князівства непокоїло візантійського імператора. Тому він підіслав до Ростислава свого намісника, найвищого воєначальника капелана. "І коли той прибув до Ростислава і ввійшов йому в довір'я, то складав йому честь Ростислав. І одного разу, коли пив Ростислав із дружиною своєю, сказав капелан: "Княже! Хочу я за тебе пити!". Той мовив: "Пий!" Він тоді, випивши половину чаші, половину дав князеві пити, притиснувши пальцем чашу, — бо мав він під нігтем смертну трутизну, — лаз князю, прирікше на смерть за вісім днів... "